Не знає пам’ять забуття

День пам’яті жертв Голодомору вшановують цьогоріч 23 листопада відповідно до президентських указів – у четверту суботу листопада.

Минулого століття на долю українців випало пережити три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Найжахливішим з них був 1932-1933 років. У пікові його місяці в Україні помирало щохвилини від 17 до 24 людини. Зникали не лише сім’ї, а й цілі села. За дуже короткий час було вбито понад 3 мільйони українців. А взагалі протягом 22 місяців пішли за небокрай більше семи мільйонів громадян. У листопаді 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу.

Терор голодом - це була свідома цілеспрямована політика сталінського режиму. Ця карально-репресивна акція була спрямована на упокорення українського селянства, знищення самостійних селянських господарств – соціально-економічних підвалин української нації.

Сумщина теж нещадно постраждала від цього лиха. Щороку сумчани вшановують пам’ять земляків, померлих від голоду, зокрема сходяться на Громадські слухання, присвячені Дню пам’яті жертв голодоморів. Цього року в Сумах вони відбулися у Центральній міській бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка.

По крупинках збирається, фіксується на паперових та електронних носіях й історичний матеріал про той час. 22 листопада у приміщенні «Агенції промоції «Суми» головний упорядник кандидат філологічних наук, доцент СумДПУ імені А. С. Макаренка Сергій П’ятаченко репрезентує вже третє видання книги «Голодомор на Сумщині у спогадах очевидців». Це свідчення катування голодом зі 197 населених пунктів Сумщини. Цього ж дня о 12 годині в Конгрес-центрі СумДУ відбудеться репрезентація ще однієї унікальної праці. Це друге видання книги художника-графіка Миколи Бондаренка «Україна-1933: Кулінарна книга. Пам’ять людська». Видана 2019 року за фінансової підтримки обласної влади, вона доповнена перекладом англійською мовою

Зі збірки спогадів депутата Сумської обласної ради Катерини Приходько «Моя історія (Невигадане життя)»:

«Точно не знаю, коли це було, бо мама довго не переповідала цю трагічну історію.

У країні тоді вирував голод. Владі потрібні були золото, зерно, щоб купувати за кордоном верстати, гармати та іншу техніку. Тому в людей забирали все: землю, худобу, зерно, вози, плуги. Але «совєтам» потрібно було ще, ще й ще. Активісти ходили по хатах і відбирали навіть те, що залишилось у вузликах. Вони били людей прикладами, жінок тягали за коси, щоб ті сказали, де заховали зерно. А ще видивлялися, в кого йде дим з труби у домівці, і приходили шукати туди, з’ясовували, що там вариться в печі. Їм усе було дозволено!

До родини Набоків були особливо прискіпливими, як до колишніх куркулів, і робили все, аби знищити цю сім’ю. Яків, мамин чоловік, позмінно працював тоді на залізниці стрілочником. Фрося також ходила на поденну роботу в колгосп у Токарях. Отримувала за це окраєць хліба. Приносила додому, аби нагодувати маленьку дитину, сама недоїдала. А з нею ділився останнім свекор – Пантелій Набока. Так і намагалися вижити, підтримуючи один одного. Але дитина, звісно, не пережила цього голоду. Бо, справді, їсти не було чого. Навіть забороняли збирати на полі мерзлу картоплю, яка залишилася. Аби якось прогодуватися, люди робили це таємно, хоча й знали, що порушників жорстко карають. Тих, хто хотів утекти з села, ловили і повертали назад.

Діти були голодні, пухли з голоду. Навесні збирали з дерев бруньки і їли замість хліба, а взимку навіть ловили горобців, ворон і варили їх у горщиках, щоб не вмерти з голоду. Повсюдно лежали мертві та пухлі люди, всі, хто був ще живий, просили їсти, але їсти було нічого.

Одного дня мама пішла на роботу до колгоспу, а коли повернулася, відчула щось неладне. Зайшла до кімнати, де стояла колиска, подивилася – а там нікого. Усередині все одразу завмерло, важкий біль почав стискати серце. Фрося все зрозуміла, але не могла зізнатися собі у тій страшній правді.

- Де моя дівчинка? – з останніми крихтами надії запитала у свекрухи.

- Її вже немає, - ледь розчула страшну відповідь і знепритомніла від горя і постійного недоїдання.

Її померлу дівчинку вже давно відвезли до ями. Бо зі смертю було пов'язане й виживання: за збір трупів (доволі масова тоді робота) платили якусь норму - 300-500 грамів хліба за, скажімо, 12 мерців. Тому, бувало, й таке, що забирали ще живих, щоб до норми дотягти. Це робили теж селяни, і важко їх за це засуджувати – кожен прагнув вижити!

У Токарях померлих від голоду людей збирав та відвозив до спеціальної ями на околиці села Грицько на прізвисько Криса. Казали:«Та, Грицько-Криса вже повіз…» Люди мерли, неначе мухи, тож робота у Криси була: щодня відвозив до ями по кілька осіб, інколи навіть цілі сім’ї». 

Кожного року День пам’яті жертв Голодомору відзначають на державному рівні по всій Україні та в багатьох країнах світу. У Сумах, в усіх населених пунктах області теж буде приспущено Державний прапор України. Мітинг-реквієм «Не знає пам’ять забуття» та покладання квітів і композицій із житніх і пшеничних колосків до пам’ятного знаку жертвам Голодомору 1932–1933 років відбудеться 23 листопада в обласному центрі у Сквері Пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років о 10 годині ранку.

У жалобних заходах біля Обласного меморіалу жертвам Голодомору у с. Піски Буринського району візьмуть участь місцеві та жителі сусідніх районів і керівництво області.

А о 16 годині в кожній домівці й установі українці запалять свічки пам’яті. У Сумах на вулиці Соборній учасники акції «Засвіти свічку!» викладуть символічний хрест із запалених свічок та приєднаються до загальнонаціональної хвилини мовчання.

Артисти філармонії запрошують 22 листопада о 16.00 на концерт-реквієм «Скорботна свічка горіла».

Керівництво, депутатський корпус Сумської обласної ради цьогоріч, як і завжди, долучаться до всіх заходів пам’яті жертв Голодомору.

«Щороку ми всі разом вшановуємо пам’ять жертв тієї страшної пори, - говорить очільник обласних парламентарів Володимир Токар, - бо це трагедія цілої нації. Жорнова смерті, практично, не оминули жодної української родини. Перекази про ті страшні часи живуть і житимуть у поколіннях як засторога: подібне не повинно більше ніколи повторитися! Пам’ять не має забуття!»

 

Також читайте:

 

 

Останнє оновлення на П'ятниця, 22 листопада 2019, 14:17

Новини місцевих рад

telegram Facebook Twitter Youtube

Документи облради