Пам’ять, що затікає у Безсмертя

До цього неповторного літнього дня родина героя минулої війни Олексія Попкова йшла 76 років. Довгих, болючих, сповнених відчаю і сподівань. Зникли за небокраєм ті, хто знав і любив солдата-героя. До останньої миті свого земного життя мама Марія Іванівна і сестра Ніна сподівалися хоч раз вклонитися його могилі. Це 8 серпня 2019 року вдалося його племінниці Тетяні Севергиній.

...У селі Тулиголове Кролевецького району, в центральній частині, встановлено меморіальний комплекс. Його дбайливо доглядають місцеві жителі, вшановуючи пам’ять 286 загиблих воїнів-земляків з 421, які захищали рідну землю на різних фронтах жахливої бійні. А поруч – братська могила. Тут після перепоховання знайшли вічний спочинок льотчики ВПС Брянського фронту, які загинули під час повітряної операції з розгрому танкової групи ворога, воїни підрозділів 40 армії, які полягли смертю хоробрих під час оборонних боїв у вересні 1941 року, бійці 322 стрілецької дивізії 60 армії Першого українського фронту, для яких бої за визволення села Тулиголове від фашистських загарбників були останніми. Імена їх, на жаль, залишилися невідомими. І тільки одне з дев’яти нам повернула вічність.

Олексій Іванович Попков, дід якого був переселенцем з Харківщини, народився 1916 року в селі Проскурино Оренбургської області. З осені 1941 року – на фронті. Загинув 30 серпня 1943-го.

За ініціативи племінниці й підтримки її братів, які нині мешкають у рідному селі дядька-героя, на його могилі встановлено пам’ятник. Так збулася давня родинна мрія увіковічити місце останнього спочинку дорогої людини. І Тетяна Петрівна не приховує сліз смутку і в той же час задоволення, що їй вдалося виконати останнє мамине прохання.

На щемне і по-особливому зворушливе дійство зійшлося чи не все село. Не з примусу, а за велінням власного серця стояли у скорботі бабусі й зовсім молоді люди. У кожного з них хтось з рідних загинув на фронті чи когось, зраненого, забрала кістлява уже після війни. А, можливо, хтось з присутніх і позаздрив по-доброму пані Тетяні. Бо скільки ще на нашій згорьованій землі могил невідомих героїв, яких навіть через десятиліття все ще чекають удома?! Кажуть, війна не закінчиться, аж поки не буде поховано останнього її солдата. Встановлення пам’ятника на місці перепоховання Олексія Попкова - це ще один крок до завершення найкривавішої з воєн минулого століття.

На мітингу прозвучали традиційні слова глибокої шани солдатам Великої Перемоги, визволителям-героям від представників місцевої влади, мешканців села, племінниці Олексія Попкова. До ніг камінного солдата і нового пам’ятника лягли живі квіти – символ вічного життя і нашої священної Пам’яті, що затікає у Безсмертя.

А щойно священник промовив молитву, пішов дощ. Несмілий, тихий, теплий, мов дотик маминих долонь. Дощ очищення наших душ, вдячності й скорботи, прощення і прощання. Його краплини перемішалися зі скупими людськими сльозами, злившись воєдино...

Електронні петиції

Документи облради

facebook twitter youtube