Сильне жіноче плече, підставлене захисникам України

Жінок прийнято називати представницями слабкої статі. Але є серед них такі, чиї вчинки змушують сумніватися в слабкості їхнього духу й дають фору деяким чоловікам. До таких належить і конотопчанка Лариса Глушан, про гідний вчинок якої ми дізналися від військового комісару Конотопського ОМВК Романа Радіоненка.

Справа в тому, що, будучи фельдшером, Лариса Олексіївна добровільно пішла захищати Батьківщину. Поновившись на обліку у військкоматі, 13 липня вона вступила до лав Збройних Сил України, аби надавати медичну допомогу військовослужбовцям, ставши першою в нашому місті мобілізованою жінкою.
Такий вчинок гідний наслідування. Сьогодні триває шоста хвиля мобілізації, тому Конотопський військкомат і звернувся до нас з проханням закликати патріотично налаштованих чоловіків, які ще досі вагаються, не бути байдужими до долі своєї Батьківщини й не ховатися за спинами таких жінок, як героїня цієї розповіді.
Хоча сама Лариса Глушан героїчним свій вчинок не вважає. Пропрацювавши 25 років фельдшером на міській станції швидкої допомоги (нині – КЗ СОР «Сумський обласний центр екстреної медичної допомоги), вона не змогла лишитися байдужою до подій на Сході України. «Коли це все тільки почалося, – говорить Лариса Олексіївна, – у меня з’явилася й більше не зникала думка: треба йти!» Поновившись на обліку у військкоматі, вона була мобілізована й, пройшовши навчання під час так званих військових зборів, нині є військовослужбовцем Державної прикордонної служби України.
Медичного досвіду Ларисі Олексіївні не бракує. Але, як виявилося, медикам на війні потрібно не тільки уміти рятувати поранених, а й володіти зброєю, аби в критичну хвилину захистити їхнє і своє життя. Саме тому під час двотижневих військових зборів, з яких вона нещодавно повернулася, Ларисі Глушан довелося пройти й певну військову підготовку. На згадку про неї лишилися безцінні знання та синці від прикладу «калаша».
До речі, разом із нею участь у військових зборах брали ще шестеро жінок-добровольців із різних міст Сумщини. А скільки їх таких з усієї України! Тож чоловікам, які шукають можливості перележати війну на печі, має бути вдвічі соромно.
Лариса Глушан говорить: «Патріотизм і життєві принципи й цінності, вкладені в мене дідом Михайлом Трохимовичем, який був бійцем УПА і вісімнадцятирічним юнаком брав участь у бою під Крутами. Переживши репресії, 10 років Гулагу та доживши до 92 років, дідусь жодного разу не зрадив ідеям національної незалежності України, які змалечку вкладав у мене». Згадуючи про своє дитинство, Лариса Олексіївна каже, що разом із дідом вони частенько співали «Ще не вмерли України ні слава, ні воля…», і з посмішкою згадує, як просила діда запнути її українкою. Життя її дідуся, Михайла Трохимовича, було справжнім служінням своїй Батьківщині, не на показ, а в щоденній праці, у вихованні дітей і онуків.
Рідні поставилися до рішення жінки йти воювати з розумінням. Хоча часом добровольці стикаютьься з відвертим осудом оточуючих і висловлюваннями на кшталт такого: «У тебе що, зовсім у голові висохло…» Але вчинок Лариси Глушан викликає величезну повагу й упевненість у тому, що коли б її дідусь дожив до сьогодні, він безперечно пишався б своєю онукою, яку маленькою «запинав українкою» і яка нині підставляє захисникам своєї держави сильне жіноче плече.

Електронні петиції

Документи облради

facebook twitter youtube