На цвинтарі, у центрі Старої Рябини з'явився сумний меморіал жертвам Голодомору

На старому козацькому цвинтарі, що в центрі Старої Рябини, з'явився сумний меморіал жертвам Голодомору 1932-1933 років.

Причетні до цієї знаменної події двоє земляків-ровесників, журналістів: кореспондент радіо «Свобода» Анатолій Стріляний і власний кореспондент газети Верховної Ради України «Голос України» у Дніпропетровській області (2005-2012 pp.). Михайло Скорик. Виявляється, що з відомого далеко за межами України Скелеватського гранітного кар'єру (це Криничанський район Дніпропетровщини) привезено замовлену восьмитонну гранітну стелу шириною чотири метри й висотою – півтора. Разом із нею й гранітну дошку з написом: «Тут лежать понад 300 мешканців Старої Рябини різного віку, котрі загинули голодною смертю протягом 1932-1933 років. Вічна пам'ять жертвам сталінізму».

Журналіст-видавець з Києва, колишній старорябинівець Микола Михайленко поцікавився у Михайла Скорика обставинами цієї акції й ось якою була його розповідь:

- У середині 80-х минулого століття за ініціативою тоді відомого московського журналіста Анатолія Стріляного ми зайнялися збиранням спогадів старорябинівців про голод у тридцятих роках. То була непроста справа. Люди, що пережили ті часи, боялися розповідати про те жахливе лихо. Проте майже два десятки громадян усе ж таки засвідчили про насильницьку колективізацію, варварську більшовицьку організацію колгоспного руху та боротьбу з куркульством у нашому селі. Анатолій Іванович опублікував у московському журналі «Дружба народов» документальне есе «Без патрона». А оригінали записів тих спогадів збереглися в мене і я опублікував їх лише в 2015 році у своїй документальній книзі «Осінь» у розділі «Україномор».

Я почав так здалеку, щоб засвідчити, що ми давно вивчали цю трагічну сторінку нашого слобожанського села. На жаль, точно не встановлена кількість смертей за наявним списком у сільській раді. Тому - понад триста померлих голодною смертю. Там, наприклад, не значаться мої брат і сестричка...

Нині журналіст і письменник Анатолій Стріляний мешкає в рідному селі, як він каже, що об'їздив увесь світ, а помирати приїхав додому. Він за розповідями ще живих односельців з'ясував, де була викопана та яма, куди звозили зі всього села людей, які мученицькою смертю здихали від голоду. Й їх, як собак, звозили до ями, доки не заповниться вщерть, а тоді прикопували.

Так і знайшлося трагічне місце для меморіального пам'ятника. Облаштовувати його заходилися старорябинівці: брати Іван та Андрій Стеценки, місцеві фермери брати Олександр та Юрій Синьогуби, сільський голова Сергій Павлушенко. А доправили з Дніпропетровщини гранітну стелу великовантаж­ною машиною завдяки громадянським зусиллям керівництва криничанського СТОВ «Лада». За це їм велика вдячність і шана. Обереги пам'яті - священна для кожного з нас, українців, мить життя.

Також читайте:

Електронні петиції

Документи облради

youtube twitter facebook google plus